Премія по езотериці 2020

Премії по езотериці в 2020
році удостоюється Олександр Чорний за роботу "Основа древньої езотерики" (укр.), в якій він провів глибокий аналіз символу «Коло». І згідно з його висновками, саме ця геометрична форма була основою езотеричного знання про Початок Всього. Автор припускає, що на базі даного висновку він зможе розвинути повноцінну езотеричну доктрину. Побажаємо йому удачі.

Ідеї номинанта дуже близьки до поняття Початку в Мета-вченні. В ньому Початок розглядається на мові математичної теорії Категорій як ендоморфізм. Тобто відображення з себе в себе. Одне таке відбраження в найпростішому випадку має геометрію кола або окружністі. А множина всіх таких відображень з усіма можливими геометріями формує моноїд, який і трактується як базова структура в процесі проявлення Абсолюта. 


Чорний Олександр Никифорович. 

Навчався у Івано-Франківському інституті нафти і газу, спеціальність – прикладна геодезія, зараз пенсіонер. Як долучився до питань езотерики. Власне вона сама мене долучила. Спочатку цікавився східною релігійною філософією, а потім якось ненав’язливо почали формуватись певні думки-гіпотези, спочатку неясні і розмиті, але далі все чіткіші. Почав їх записувати і обдумувати. Було певне бажання виробити деяку систему власних поглядів на релігійну філософію. З часом  розуміння ідей поглиблювалось, розширялось і певна система почала викристалізовуватись. Звернув увагу на символи. Першою була восьмикутна зірка. Виявилось, що її діагоналі відтворювали повний математичний графік модуля числа і  послідовність самих функцій була похожа на етапи розгортання світу і людини.

Вона також асоціювалась з дуальністю і на її основі можна було змоделювати символ інь-ян у чисто математичному значенні розгортання його протилежностей. А далі Аристотель і умова довершеності, як умова дуальності, а потім вже було коло і його роль у будові інших символів. Теорії виникали, то поглиблювались, то змінювались. «Випадково» траплялись фрагменти древнього знання в різних джерелах, що підживлювало віру і впевненість у правильності напрямку руху і власних висновків. Процес є ще не завершеним і зараз. Так спонтанно древня доктрина стала предметом моїх досліджень.

 

Основа древньої езотерики

Древнє езотеричне знання дійшло до нашого часу лише у фрагментах, вкраплених в новітні релігійні трактати і доктрини, чи є засекреченим надбанням таємних орденів; в більшості неясне, алегоричне, і навіть міфологізоване, як міфи про подвиги Геракла. Цілісна доктрина була втрачена в результаті всесвітнього катаклізму 12-11 тис. р. д. н. е., тобто це було до потопне знання, не в розумінні примітивності, а в приналежності цивілізаціям в періоди до рокової дати. Фрагменти, розкидані по старому і новому світу, вказують на її тотальну поширеність в той далекий час. Такої поширеності могла набути лише цілісна і глибоко розроблена доктрина в істинності якої не було сумнівів. Глибоко вкорінена доктрина, коли по стількох тисячоліттях її фрагменти і символи не втратили своєї сакральності і дбайливо передавались після катаклізму з покоління в покоління.  

Але час був невблаганний і знання були спотворені непідготовленими носіями. Точні і наукові, вони перетворились на алегорії, так ніби їх творив незрілий розум, послуговуючись образним мисленням. Така алегоричність древнього знання стала вважатись нормою в наш час і приписуватись не таким вже віддаленим періодам розцвіту прадавніх цивілізацій. Але адепти цих цивілізацій мали у своєму розпорядженні лише залишки, на основі яких пробували відновити древнє знання, додаючи більше своє розуміння, далеке від того, що фрагменти первісно виражали. Прикладом є сучасна каббала, яку «відкрили» для широкого загалу, перед цим ховаючи на протязі віків, бо прийшов час просвітити людей і єдиними просвітниками, очевидно, є юдеї з їх варіантом древньої езотерики.

Так як у широкого загалу немає критеріїв на основі яких можна оцінити істинність каббали, то ця позиція є просто неспростовною, але не значить істинною, бо є певний критерій, який хоча не є індикатором істинності древнього знання, але вказує на правильний підхід в його розумінні. Це сакральні символи. Древнє знання має свою специфіку – геометрію і саме символи є цією геометрією. Повна відсутність їх вказує на помилковий  підхід, а значить трактування і інтерпретація його фрагментів є довільними і надуманими, що і притаманне, власне, каббалі. Це характерне не тільки їй, але й іншим  відкритим, розробленим чи відновленим езотеричним доктринам. Саме доктринам, бо єдина древня доктрина, в додачу до своєї геометрії, має своєю базою одну основу. Її багато хто називає ключем до древнього знання, бо лише з нього вона виводиться, ним «відкривається». Ключ є втраченим. Втраченими є не тільки його умова, але і форма, тобто – геометрія. Він є подвійний. Це подвійність і  спричиняє складності у його пошуку. Хтось може зустрічати форму і навіть вважати її частиною древнього знання, але не відаючи її змісту, відвести їй не належне їй місце, або навіть знецінити її, що і зробила Блаватська «презентуючи» Таємну Доктрину.

«Архаический манускрипт – коллекция пальмовых листов, приведенных особым, неизвестным науке, способом в состояние непроницаемости для воды, огня и воздуха – лежит перед глазами пишущей эти строки. На первой странице изображен чистый, белый Диск на черном фоне. …Единый Круг есть Божественное Единство, откуда все исходит и куда все возвращается; его окружность – вынужденно относительный символ в силу ограниченности человеческого ума».

«…окружность – вынужденно относительный символ в силу ограниченности человеческого ума», хоча древній манускрипт прямо вказує своєю першою сторінкою саме на коло – «…белый Диск на черном фоне».

Але ще є і умова – єдина умова, яка взагалі поза полем зору всіх дослідників. Чому всіх? Бо саме вона вводить геометрію древньої доктрини; бо саме  цією геометрією вона себе виражає. Кожен, хто її відкрив би, неминуче прийшов би до геометрії символів і їх змісту.  Тільки не тих тлумачень сорту колесо Перуна(!?), чи зірки Велеса, восьмикутної зірки(?) як сторін світу, і т. д. в тому ж дусі, чого є незліченна кількість, як старих, так і нових, а як елементів істинної древньої науки, якій немає аналогів і в сучасності. Отже виявилось зовсім неможливим поєднати дві складові ключа, навіть не зважаючи на очевидну підказку, на очевидне свідчення древнього манускрипту, явленого Блаватською, підказку не тільки кола, але і дуалізму «…белый Диск на черном фоне…».

Але є  інші свідчення – і свідками є самі символи, по-скільки вони є втіленням  принципів древнього знання, – які лише треба  прочитати відповідним чином. Не головоломка, не щось глибоко зашифроване закодоване, а пряме і очевидне свідчення про єдину Верховну умову і форму древньої доктрини. І цим «свідком» є символ Уроборос – змія, що поглинула свій хвіст.

 Вічна повторюваність одного і того ж; символ безкінечності і інші і т. д., є  традиційними трактуваннями його змісту. Тільки одна очевидна обставина повністю випадає з серії цих трактувань – найочевидніша. Завершеність!!!

Отже Уроборос – це завершеність і її форма – коло. Два в одному і зразу; на видноті; на протязі тисяч років існування символу!!! Але тут виникає інша перешкода – що таке завершеність? Не проста, до речі, перешкода. Декому вона виявилась просто непереборною. Проста умова, не філософії(!), а мовних словників!!! Відчуваєте іронію буття – Верховна Основа світу не є навіть філософською категорією; ніким із сучасних філософів не те що не аналізувалась, а навіть не була в полі їх уваги. Повністю проігнорована. То цікаво, як хтось міг відкрити, відновити чи навіть розробити наново науку езотерика ігноруючи її єдину основу, яка тільки можлива.

Скажуть і справедливо, що це ще не доведено. Так, це потрібно ще обґрунтувати, чому саме умова завершеності є цією основою, і чи не є це помилкою. І це ще попереду, але перше, що кидається в очі, коли маєш справу із символами, це домінування кола серед них. Майже всіх їх вписують у коло; богині носять його своїм головним убором; тисячолітній культ бика-корови, який був широко поширений серед уцілілих народів після катаклізму, пов’язаний з ним(бики-корови тримають коло між рогами). Невже хтось серйозно вважає биків з коровами божественними настільки, щоб їм поклонялись народи. Лише невірна інтерпретація чогось древнього, вже деградувавшими в своєму розвитку людьми, могла привести до сакралізації тварин і причиною цього могло бути лише коло, яке чомусь помістили їм між  роги. Два елементи по обидва боки кола, які дивляться в протилежні сторони…

Є символ Кадуцей. Коло представлене у Кадуцеї з крилами, що є уособленням чогось вищого і трансцендентного. Внизу до кола тягнуться, переплітаючись, дві змії, яких часто зображають в протилежних кольорах, тобто вони символізують собою пару протилежностей. Вони не доходять до кола, але є більш ранні версії в яких дві змії охоплюють коло з обох сторін, очевидно вказуючи на його дуальність. Це вони з часом  перетворились на роги і коло виявилось поміщеним між рогами бика-корови тисячолітнього культу, дійшовши у такому звіриному амплуа до нашого часу. Тварини буквально знівелювали суть сакральної будови кола і Кадуцей теж втратив цей мотив. Змії полишили коло і воно посіло місце, маленьким і непоказним, правда з крильцями, на вершині жезла. Але якщо придивитись уважно, то змії описують собою криву інь-ян і вони дійсно мають відношення до цього «китайського» символу, бо Кадуцей є похідним від однієї графіки древньої доктрини і виник на її основі, і змії є дійсно кривими дзеркальних інь-ян, тобто протилежностями даної графіки і коло  є джерелом їх походження.

То чим є собою коло. Що таке особливе є у ньому. Першу особливість кола виражає вже його зображення: білий круг і чорна лінія, – найпоширеніший вигляд і найочевидніший результат – протилежності, чим є білий круг і чорна лінія. А так як біле і чорне є рівноправні ідеї кольорів, то реальним є і обернене, протилежне коло: чорний круг і біла лінія кола. Мабуть древній трактат Блаватської втратив один лист, або вже в ті далекі часи було втрачене істинне розуміння доктрини, тобто мав бути ще лист з чорним кругом на білому фоні.

Отже коло пов’язане з протилежностями і його графіка їх відображає з усією очевидністю, на яку здатна геометрія. Дві гранично протилежні  ідеї кольорів мають одну форму на двох, враховуючи що кожна з них виступає у цій формі в якості лінії кола для іншої. Отже є одна форма на пару протилежних ідей в якій круг  проявляється ними двома і по черзі.  Це означає, що вони не можуть проявитись і існувати в одному і тому ж місці одночасно, як це прийнято у філософії Гегеля: бути і не бути одночасно в одній і тій ж точці, коли він пояснює рух тіла. Також ні одна  з ідей не може існувати окремо без іншої.  Зникнення білого означає зникнення і чорного. І більше того, ні одна з ідей кольорів не може розглядатись як окремо існуюча і сама по собі, тобто лише біле, чи лише чорне; і ні одна з них не може бути визначеною без опори на іншу: біле є лише тому, що є чорне; і чорне є лише тому, що є біле. Це диктує їх геометрія, де кожне є межею іншому і тому визначає інше, надаючи йому статус наявності. Достатньо витерти лінію кожного кола і вони зникають. Таким чином проявитись може лише пара і то як пара крайніх протилежностей.

А це вже цікава обставина – спосіб  проявлення чогось через пари, бо у сучасній філософії, так і в математиці оперують лише одиничними термінами, не пов’язаними в пари протилежностей: пустота; одиниця; множина; межа; безмежність; мінімальне; свідомість чи діями лише з собою, як то відображення себе в собі; поєднання себе з собою  і т. д., і не враховують того, що ніщо саме по собі не існує: ні пустота, ні одне, ні множина, ні свідомість, а безкінечність взагалі є неіснуючий термін, по-скільки йому немає місця в парі, кожна з яких обмежує іншу, тобто робить її конкретною і вичерпною.  Отже факт проявлення чогось через пари протилежностей є обставиною не відомою ні філософії, ні математиці, хоча те, що ніщо не існує саме по собі по відношенню до ‘одного’  довів ще Патон у «Парменіді». Платон там обґрунтував фрагмент древнього знання отриманий ним. Але це лишилось повністю без уваги.

Парменид. Следовательно, единое никак не причастно бытию.

Парменид. И потому единое никаким образом не существует.

Парменид. Следовательно, не существует ни имени, ни слова для него, ни знания о нем, ни чувственного его восприятия, ни, мнения.

Парменид. Следовательно, нельзя ни назвать. его, ни высказаться о нем, ни составить себе о нем мнения, ни познать его, и ничто из существующего не может чувственно воспринять его.

Але далі, не знаючи умови  проявлення чогось, Платон дезавуює свої попередні висновки твердженням про існування одного просто довільною констатацією цього існування: одне існує.

Парменид. Итак, утверждаем мы, если единое существует, надо принять следствия, вытекающие для единого, какие бы они ни были?

Парменид. Следи же за мной с самого начала: если единое существует, может ли оно, существуя, не быть причастным бытию?

Парменид. Итак, должно существовать бытие единого, не тождественное с единым,…

Саме цим шляхом пішла вся подальша наука, вважаючи, що сказати, що щось існує, достатньо для його існування, і також розділила буття і речі, досліджуючи буття і відкинувши речі за непотрібністю, речі, які інспірують буття. Немає речей – немає буття. Звідси занедбаним лишилось  питання, а що ініціює речі?

Важливим і суттєвим елементом у колі виступає також межа, але не в Аристотелевому розумінні як край речі, а як інша річ і до того ж  протилежна.  Край кожного круга не є йому межею, а лише лінія протилежного кольору, що є очевидним у колі.

Це друга обставина невідома ні сучасній математиці, ні філософії – межа. Межа як функція кожної протилежності з пари. Показовою у цьому плані є стаття у Stanford Encyclopedia of Philosophy, присвячена саме питанню межі  «Boundary», в якій так і не прийшли до визначення, чим є межа.

Але не розуміючи чим межа є і визначаючи її як край самої речі:

Part 17 "

"'Limit' means (1) the last point of each thing, i.e. the first point beyond which it is not possible to find any part, and the first point within which every part is;( (Metaphysics V, 17)/Границя (край) означає останню точку(поширеності) речі, тобто: те перше, поза якою не можливо знайти ні однієї її частини; і те перше, всередині якої є кожна  її частина/.

Аристотель розумів її роль:  межа – суть буття речі; межа для пізнання.

Nothing is complete which has no end and the end is a limit. // Ніщо не є довершеним, якщо воно не має кінця і кінець – є межа). //.//(Book V, Metaphysics).

"'Limit'  means … the substance of each thing, and the essence of each; for this is the limit of knowledge; and if of knowledge, of the object also.( Book V, Metaphysics) //Межа означає, …субстанційність кожної речі(речі, як субстанції), і є суттю існування кожної, бо це є межа знання(пізнання, сприйняття), а раз знання, то і речі теж.//

На важливість межі у пізнанні предметів світу вказує і Будда.

«Сутра про найвищу мудрість у сто тисяч рядків(Щатасахасрика Праджнянараміта сутра).

1066 – якщо пізнати істинну межу, то будуть пізнані коротко і детально всі, без винятку,  елементи.

-         Переможець, а що таке – істинна межа.

-         Відсутність межі – це істинна межа.

Буда іде далі Аристотеля і вказує на ‘істинність’ межі. Він, по суті, піднімає її статус до найвищого з можливих, до  статусу абсолютності.

Це ще одна внутрішня особливість  древньої доктрини. В ній межа відіграє абсолютну і незамінну роль. Тому її відсутність, як елемента в любій системі, яка претендує бути езотеричною, зводить її цілісність нанівець.

 Можна відмітити ще той факт, що не тільки ідеї кольорів представлені у колі, але і інші пари протилежностей: максимальне-мінімальне; товсте-тонке; внутрішнє-зовнішнє; присутність-відсутність; поширеність-межа, – які пов’язані з кругом і лінією кола, і всі вони мають одну форму – коло. Дана обставина наводить на думку, що і інші пари, їх можна назвати – базовими, теж дуальні і мають своєю формою – коло.

Отже коло виступає єдиною базовою формою для всіх пар протилежностей і містить у собі зміст їх усіх, що означає, що воно не виражає собою нічого конкретного, тобто є, як єдина форма, «пустою» по змісту. Важливо підкреслити – як єдина форма. Це важлива обставина.

Прийнято вважати, що ‘все’ світу постає з пустоти. Але виявляється, що «пустота» не пуста, а є максимальною повнотою, яка в силу цього є просто «пустотою» конкретного змісту, тобто вміщає ‘все’ у собі, але не виражає собою нічого з цього ‘все’. З цього могли піти чутки, саме чутки, як спотворене знання, про те, що пустота породжує ‘все’.

Можна сказати, що у єдиній формі її круг  - є тло, як підґрунтя ‘всього’. Це аналогія тому, коли всі картини світу накласти одна на одну. Результатом буде лише тло, яке потенційно їх всі в собі вміщало б, але не проявляло б ні одну з них і проявитись вони могли б лише послідовно одна за одною; і не важливим тоді є «розмір» полотна-тла, бо на любому, в межах здорового глузду, а не фантазій, полотні можна відобразити любу картину.

Ще коло демонструє, що два протилежні кола є замкнутою на себе системою, особливо коли їх помістити на нейтральне тло. Умовний перехід у межу означає потрапляння у повноту того, що є межею, тобто є «переходом» у іншу протилежність. Ззовні повноти є тільки межа і вже немає ніякої області ззовні межі, бо зовнішнє є внутрішнє, а внутрішнє є зовнішнім, кожна протилежність пари є також іншою.

Класичним прикладом протилежностей древньої доктрини є півколо, яке стало символом півмісяцем.  Пара  випукле-увігнуте наочно демонструє їх статус.

Звернемось тепер до попереднього символу Уроборос – змія, що поглинула свій хвіст, який виражає  умову завершеності.

Знаковим є те, що в цьому колі виділена лінія кола – межа – змією, ніби вказуючи, що вся мудрість у лінії кола, що співзвучно Аристотелю і Будді.

Але розглянемо умову завершеності. Вона не є сучасною філософською категорією, але згадується Аристотелем, і трактується лише мовними словниками, тобто вона є такою, що не викликає ні в кого заперечень. Найповніше трактування належить англійському словнику: «Complete – filled up; with no part or element lacking; free from deficiency.»(повнота; ні одна частина, чи елемент не є відсутніми; вільне від нестачі). У Аристотеля:

Аристотель,  рart 16 "

"What is called 'complete' is //що називається довершеним є

1)        that outside which it is not possible to find any, even one, of its parts; 

те, ззовні чого не можна знайти ніякої, навіть найменшої, їх частини;

2)… because in respect of goodness they lack nothing and cannot be excelled … …тому що в силу доброякісності(довершеності) їм не бракує нічого, що могло б її збільшити(нічого додати)// (Book V, Metaphysics).

On the other hand, what has nothing outside it is complete and whole. For thus we define the whole—that from which nothing is wanting,… the whole is that of which nothing is outside. On the other hand that from which something is absent and outside, however small that may be, is not ‘all’… ( 207a7-207a14) Third book, Part. 6. Aristotle, Physics. //По іншому, те, що немає нічого ззовні себе – є довершеним і цілим. Таким чином ми визначаємо ціле – це те, від чого не можна нічого відняти(що не має нічого лишнього)… ціле є те, із чого ніщо не є ззовні. По іншому те, у чому щось з нього є відсутнім і ззовні, яким би малим воно не було, – вже не є «все»… //

Отже якою є ця умова, пропущена сучасними філософами всіх мастей в силу її «очевидності»,  і яка виділена, і акцентована древніми вченими в символі Уроборос. Умова довершеності проста – це коли все з ‘чогось’ зібране у повноту і відсутнє щось з нього, і найменше, поза повнотою. Умова відсутності поза повнотою – це прямий наслідок обставини, що все є в повноті, бо якщо не все, то воно буде поза повнотою і сама повнота не реалізується, тобто умова відсутності є такою, яку не оминеш. Отже область відсутності охвачує, огортає повноту, а раз охвачує і огортає, то  є її межею, в  яку повнота не виходить і є там повністю, навіть у найменшому, відсутньою.  Це ключовий, надважливий момент, що є пропущений у простій умові. Всі знають умову завершеності, всі з нею погоджуються, тобто вона є єдиним консенсусом, але правда не як філософська категорія, і  в ній пропущений цей ключовий момент: саме область відсутності дає повноті реалізуватись, стати визначеною і конкретною, тобто саме відсутність поза собою повноти є її межею.

Отже відсутність поза собою – є межа повноти, не край повноти, не остання її точка, а область відсутності.

Інша пропущена обставина та, що роль межі належить не пустоті, як видається на перший погляд, а ідеї, що є крайньою протилежністю ідеї-повноті. На це з очевидністю вказує пара протилежних ідей: присутність(повнота) і відсутність(межа). Таким чином в умові довершеності поєднані в одне дві крайні протилежності як повнота і межа, які є нероздільними і взаємозалежними. Отже умова завершеності вводить пару протилежностей і є єдиною умовою їх існування. Кожна протилежність пари виступає як у ролі повноти себе, так і у ролі межі іншій. Не важко зрозуміти в яку форму виливається ця умов завершеності, яку геометрію виражає собою, як своє в ній втілення, як свій матеріальний чинник, без якого ідея і взагалі будь що є просто потенцією, яка є безплідною, не будучи наявністю. Очевидно це найпростіша геометрія, яка повність відповідає повноті огорнутій, оточеній межею, і це – коло. Очевидним є те, за умови повноти,  вона не може в себе включати ніщо інше. Таке включення буде означати нестачу себе в собі, і щось тоді буде з неї поза нею.

Довершеність є, свого роду, вищий рівень завершеної повноти, бо означає відсутність і найменшого, що можна додати, щоб збільшити її досконалість.

Це третій факт, умова довершеності-завершеності, який невідомий філософії і математиці. Ні одна з них не володіє цією умовою відповідальною за виникнення пар протилежностей, хоча пари протилежностей присутні скрізь в речах, і є нашим безпосереднім досвідом.

Отже маємо і форму і умову основи древнього знання – форму-умову, що і виражає собою Уроборос. Геометрія кола, поміщеного на нейтральному фоні,  демонструє з очевидністю довершеність.  Круг є повнотою, тобто ніщо з нього не є поза ним; все в ньому, чи то біле, чи чорне. В колі  відсутність білого поза своєю повнотою-кругом  проявляє протилежне – чорне в якості межі-лінії, яка огортає білий круг, що повністю відповідає умові завершеності, до того ж кожен колір є повністю відсутнім у іншому, що видно на прикладі лінії кола, яка не включає і не може включати нічого з повноти круга, бо там область відсутності повноти.

Все подальше розгортання древньої доктрини базується саме на цій основі, умові дуальності і геометрії як умові наявності,  якій слідує і те, чому приписують найвищий статус, що є ‘Все’.  Це його вічний статус. Вічна наявність. Вічне полотно-тло.

Виникає питання, чи існують письмові фрагменти доктрини, які так чи інакше відповідають сказаному вище.  Так, наприклад китайський трактат Дао Де Цзин, на відміну від інших джерел езотерики, зберіг фрагменти доктрини не у алегоріях, а у філософському вигляді. Стверджують, що любий його переклад є спірним через стару мову, яким він є написаний, але, якщо певний переклад відповідає вище сказаному і є імовірним варіантом тексту, то він, можливо, є єдино вірним через їх співпадіння.  Це не  демонстрація підтвердження сказаного, а свого роду певні маркери, що придають впевненості у правильно вибраному шляху, до того ж це демонструє характер фрагментів, що збереглись.

Отже Дао Де Цзин стверджує:

1

Дао, яке може бути виражене словами, не є істинне дао. Ім’я, що може бути назване, не є істинне ім’я. Безіменне є початком неба і землі, наділене ім’ям — це мати всіх речей.

Так як коло є основою езотеричної доктрини, то згадані ‘небо і земля’ можуть виражати собою прямий зміст – коло: земля як круг, і небо-атмосфера як лінія кола. До того ж, виражаючи собою всі пари протилежностей, коло є пустим змістом – нічим у конкретності, тобто безіменністю – тлом.

 4

Дао порожнє, але в прояві невичерпне. О незглибиме! Воно видається предком усіх речей.

6

Перетворення незримого дао нескінченні. Дао — найглибша брама народження. Найглибша брама народження — корінь неба та землі. Воно існує вічно, подібно до нескінченної нитки, і його дія невичерпна.

 

2

…Тому буття й небуття породжують одне одного, важке і легке створюють одне одного, довге і коротке співвідносяться одне з одним, високе й низьке визначаються одне одним.

Тут чітко вказано на суть відносин і взаємодії пар протилежностей, саме пар, які в парі «визначаються одне одним».

51

Дао породжує речі, де вигодовує їх. Речі оформлюються, форми завершуються.

А тут безпосередньо маємо основу езотерики – завершеність.

Окремо  в плані основи древньої доктрини стоять слова Будди:

«Відсутність межі – є істинна межа».

В п’яти словах Будда розкриває і обґрунтовує  основу древнього знання, бо чому саме завершеність – питання лишалось відкритим.

Слова Будди виглядають дуже, надзвичайно загадковими – одночасне ствердження і заперечення межі. Тим не менше, ці слова читаються і розуміються буквально, що  відсутність межі – є істинна межа. (Це, по суті, не є трактування слів, бо прямий зміст не є, власне, трактування). Будда говорить саме про відсутність чогось і наслідок цієї відсутності – істинність чогось. Чому відсутнє є істинним, тому, що відсутність має на увазі тотальну відсутність чогось(межі), а це означає відсутність повноти, бо якщо щось з неї не є відсутнім, то сама відсутність не реалізується.

Отже відсутність вводить повноту відсутнього, але таку повноту, яка не потребує визначника-межу, не потребує дуальності, тому вона є істинною чи абсолютною. Тому область відсутності – це область абсолютних, самостійних  речей, які, переходячи у наявність, привносять себе як повноту, яка трансформується вже в умову завершеності, де повнота обумовлюється межею, чим є відсутність її поза повнотою, тобто виникає дуальність. Крайні протилежні ідеї паруються, щоб визначати одна одну, стаючи межами одна одній.

Таким чином умова завершеності не є чимось довільним, а завдячує істинній повноті відсутнього. А відсутність притаманна тлу, як відсутність конкретного, тобто тло є вмістилищем чистих абсолютних ідей.  

Обставина обумовленості межею теж присутня у словах Будди, достатньо лише трохи їх розширити: «Відсутність межі(поза собою)  - є істинна межа(межі)». Межа, як завершена річ, є теж повнотою і має свого обмежувача – свою межу.

Так як відсутність безпосередньо пов’язана з межею і повнотою, то доповнення слів Будди є правомірним, в крайньому разі все  узгоджується між собою.

Карта Таро Дурень теж  виражає собою відсутність. Вона вважається, і не без підстав, ключем до всієї колоди Таро. Відсутність  – це те перше, що приходить на ум.  Дурню завжди чогось бракує, а у абсолютного дурня щось є абсолютно відсутнім. А відсутність – це відсутність всього, тобто повноти. Звідси близько до завершеності і т. д.. Є ще одна характерна риса дурня, він все знає і про все судить, не знаючи в дійсності нічого, тобто він є пустий за змістом, як коло, яке виражаючи собою ‘все’,  є теж пустим за змістом.

Символи, це очевидно, можуть інтерпретуватись любим чином і кожна інтерпретація є вірною, бо це асоціація, яку навіює символ.  Але  лише одна з них є правильною, тобто є тим змістом, який несе собою символ. Очевидно,  колеса, сонця, зірки і інші  різноманітні тлумачення нічого не проясняють в цьому плані і не дають, по суті, ніякої корисної інформації, яку можна використати для відновлення древньої доктрини.

Вважаю, основа – це вже немало, бо хоча вся доктрина з неї виводиться, але це теж не простий процес. Але деякий результат є очевидним – зміст основи містить знання, які невідомі сучасній науці; а вже як приймуть ці знання, це вже інше питання; бо ніщо так не цінується як своє і не нехтується як чуже.

© О. Н. Чорний та А.В. Кундин https://sites.google.com/site/neoesoterik0/